Chunk 16

Pages 181-193 • 13 pages 9 notes

← Back to Overview

Page 181

1

🇺🇦 Ukrainian

2152 chars • 337 words
повернуте трохи вгору й убік, наче вона бачить щось за межами нашої реальності. Ельза підійшла до дверей, встала навшпиньки, простягнула свою худеньку ручку до кнопкової панелі і набрала комбінацію, що відімкнула замок. Я вибіг за нею майже відразу, але, як це буває вві сні, рухався повільно, ніби у воді.
 
І Ельза, коли я переступив поріг, була вже далеко. Вона сиділа навпочіпки й рила землю уривчастими собачими рухами. Її плечики ритмічно смикалися, і в такт цьому ритму розліталися навсібіч грудки землі.
 
Тільки ми були вже не в таборі, а далеко за Контуром. Я стояв у Ельзи за спиною, а зовсім поруч здіймалася, виливаючи п’янкий запах суниці, величезна лілова квітка. — Ельзо, донечко… — я повільно простягаю руку до її плеча. І тут вона обернулася сама — раптово і різко, так ніби хотіла вкусити мої пальці, і я відсахнувся, судомно набравши повні легені суничного аромату.
 
Це більше не Ельза! На мене дивилася моторошна істота з тільцем моєї доньки й хижо розкритою ліловою квіткою замість голови. Я ладен був закричати від страху, але мені забракло сил виштовхнути повітря з горлянки, і замість крику вийшов ледь чутний хрип.
 
Тоді я усвідомив, що це сон. Сон! Просто сон!
 
Докладаючи неймовірних зусиль, намагався розплющити очі, але сон і огидне створіння у ньому нікуди не дівалися. Довгий язик істоти тягнувся до мене, як великий рожевий черв’як. Я вже відчув власне тіло в ліжку, але кожен його сантиметр — немов налитий свинцем.
 
Намагався ворухнути рукою — це виявилося так важко, що спину й потилицю пронизав біль. Рука не поворухнулася й на міліметр. Тоді, зібравши всі сили, я спробував зосередитися на повіках.
 
Просто розплющити очі… Розплющити очі й випірнути із суничного дурману… Здається, у цій болісній спробі я напружив кожен м’яз свого тіла, але повіки навіть не здригнулися.
 
І тут істота стрибнула. …Монотонне пілікання ввірвалося в моторошну реальність сновидіння, розмиваючи образи й витравлюючи з пам’яті деталі. На мить мені здалося, що мене розбудив звук відмикання вхідного замка. Я сів, збираючись кинутися наздоганяти Ельзу, і виявив у своїй руці телефон.
 
На дисплеї сяяла сліпучою усмішкою фотографія Алекса.

🇬🇧 English

turned slightly up and to the side, as if she sees something beyond our reality. Elza approached the door, stood on tiptoe, stretched her thin little hand to the button panel and entered the combination that unlocked the lock.

I ran out after her almost immediately, but as happens in a dream, I moved slowly, as if through water. And Elza, when I crossed the threshold, was already far away. She sat in a crouch and dug the earth with abrupt dog-like movements. Her little shoulders twitched rhythmically, and in time with this rhythm clumps of earth flew in all directions.

But we were no longer in the camp, but far beyond the Perimeter. I stood behind Elza, and quite nearby rose, pouring out the intoxicating smell of strawberry, a huge purple flower.

"Elza, sweetheart..." I slowly reach out my hand to her shoulder.

And then she turned around herself—suddenly and sharply, as if wanting to bite my fingers, and I jerked back, convulsively filling my lungs with strawberry aroma. This is no longer Elza!

A creepy creature with my daughter's body and a predatorily opened purple flower instead of a head was looking at me. I was ready to scream from fear, but I lacked the strength to push air out of my throat, and instead of a scream came a barely audible wheeze. Then I realized this was a dream. A dream! Just a dream!

Making incredible efforts, I tried to open my eyes, but the dream and the disgusting creature in it didn't go anywhere. The creature's long tongue reached toward me like a big pink worm. I already felt my own body in bed, but every centimeter of it was as if filled with lead. I tried to move my arm—it turned out so hard that pain pierced my back and the back of my head. The arm didn't move a millimeter. Then, gathering all my strength, I tried to concentrate on my eyelids. Just open my eyes... Open my eyes and surface from the strawberry delirium... It seemed in this painful attempt I tensed every muscle of my body, but my eyelids didn't even twitch.

And then the creature jumped.

...Monotonous beeping burst into the creepy reality of the dream, blurring images and erasing details from memory. For a moment it seemed to me I was awakened by the sound of the front lock unlocking. I sat up, about to rush to chase Elza, and discovered a phone in my hand. On the display Alex's photograph shone with a blinding smile.

Translation Notes (Page 181)

Original: "каторжанська душа"
Question: Literally "convict's soul" - colloquial curse meaning someone with terrible timing
Translation: "convict's soul"

Page 182

1

🇺🇦 Ukrainian

1481 chars • 249 words
Нарешті до моєї свідомості дійшло, що гидке пілікання видає саме телефон. — От же ж каторжанська душа… Алексе… Алло! — Салют, бро.
 
Ти спиш? — Алексе… Проста логіка повинна тобі підказати, що вже ні. — Слава Богу! — цілком серйозно сказав він. — Ти терміново потрібен мені тут. Терміново, Гілю. — Ти сказився…
 
Котра година? — Початок на четверту. Давай, воруши суглобами, бо станеться не знаю що! Я уважно подивився на Алексове фото на дисплеї, наче це могло щось прояснити.
 
Якого чорта лисого йому треба? — Алексе… А можна по телефону? — Не можна. У мене тут якась хрінь…
 
А Ірма не бере трубу. Крім тебе — тупо нікому. Не гальмуй там, добре?
 
Я від’єднуюся. — Зажди, Алексе! Поясни нормально! — Поясню на місці, брате! Усе дуже серйозно.
 
Чекаю тебе на складах за п’ятнадцять хвилин. 19 Алекс курив під блакитним світлом ліхтарів на бетонному майданчику біля заднього входу. Я помахав йому здалеку. Він ледь помітно кивнув і затягнувся.
 
Судячи з трьох недокурків, хлопець нервувався. — Вибач, що довго. Що сталося? — я широко всміхнувся й простягнув йому руку. — Доброї ночі, до речі! — Тіпун тобі на язик… — він мляво потиснув мою долоню. — Якщо ця ніч добра, до злої краще не дожити. Він буркнув: «За мною», — стрельнув недокурком у напрямку урни (промазавши з добрячий метр), якось увесь згорбився й пішов усередину складів.
 
Біля воріт Алекс довго вовтузився з електронним ключем, що нагадував чи то пульт, чи мініатюрний смартфон, а той усе не відмикав. — Батарейка сіла?

🇬🇧 English

Finally it reached my consciousness that the disgusting beeping was coming from the phone itself.

"What a convict's soul... Alex... Hello!"

"Hey, bro. You sleeping?"

"Alex... Simple logic should tell you that not anymore."

"Thank God!" he said quite seriously. "I urgently need you here. Urgently, Gil."

"You've lost your mind... What time is it?"

"Beginning of four. Come on, move your joints, or I don't know what will happen!"

I looked attentively at Alex's photo on the display, as if this could clarify something. What the bald hell does he need?

"Alex... Can we do this by phone?"

"Can't. I have some shit here... And Irma's not answering. Besides you—I have literally no one. Don't stall there, okay? I'm disconnecting."

"Wait, Alex! Explain normally!"

"I'll explain on site, bro! Everything's very serious. Waiting for you at the warehouses in fifteen minutes."

Translation Notes (Page 182)

Original: "гальмуй"
Question: Slang for "stall/delay"
Translation: "stall"

Page 183

1

🇺🇦 Ukrainian

1816 chars • 307 words
— Ні… — Алекс поморщився. — Він же хакнутий. Вхід, загалом, заборонений отак посеред ночі… — І що ти тоді тут робив? Він знову поморщився. — Воно тобі треба?
 
Справи… Нарешті пульт здався, і важка стулка складських воріт відійшла вбік. Ми ввійшли у величезне приміщення, заставлене контейнерами і ящиками так щільно, що проходи між ними були схожі на лабіринт.
 
Навіть не озирнувшись на мене, здоровань швидко заглибився в нетрі нескінченних поворотів. Кілька разів я змушений був бігти підтюпцем, щоб не відстати. Коли Алекс зник за черговим поворотом, я знову побіг, боячись його загубити.
 
І, повернувши за ріг, ледь не врізався в його спину. — Що за фігня! — Алекс стояв, уп’явшись поглядом у порожню стіну. — Пів години тому ця штука була тут! Він повернувся до мене і якось аж благально зазирнув у очі: — Гілю! Гілю, брате, я люблю потриндіти й усе таке, але я не божевільний!
 
Я скажу тобі зараз дещо, і ти повинен мені повірити! — вираз його обличчя був такий, наче він мав переконати мене в існуванні привидів. Нічого не відповівши, я підійшов до стіни, на яку він щойно здивовано витріщався. На вуглепластиковому покритті були помітні залишки якоїсь клейкої речовини. — Я прийшов на склад близько третьої… — затинаючись, почав розповідати Алекс. — Була одна справа…
 
Немає значення… Коротше… Пів години тому тут, на цій стіні, я клянуся тобі, Гілю, клянуся, чим хочеш…
 
Прямо на цій стіні була така фігня величезна… — Кокон, — підказав я. — А ти звідки знаєш?! — видихнув Алекс, і в цьому його запитанні змішалися полегшення й подив. — Краще б ти сказав, що я помилився… Великий? — Заввишки — десь як ти. І товстий…
 
Я побачив його й одразу пішов дзвонити тобі! Надвір. Не хотілося стирчати поряд із ним… — А поки ти був усередині, ворота були зачинені? — Типу натякаєш, що тварюка, яка вилупилася, ще тут?

🇬🇧 English

"No..." Alex winced. "It's hacked. Entry is basically forbidden like this in the middle of the night..."

"And what were you doing here then?"

He winced again.

"Do you need to know? Business..."

Finally the remote gave in, and the heavy door of the warehouse gates moved aside.

We entered a huge room filled with containers and crates so densely that the passages between them resembled a labyrinth. Without even looking back at me, the giant quickly plunged into the depths of endless turns.

Several times I was forced to run at a trot to keep up. When Alex disappeared around the next turn, I ran again, afraid to lose him.

And, turning the corner, I almost crashed into his back.

"What the hell!" Alex stood staring at an empty wall. "Half an hour ago this thing was here!"

He turned to me and somehow almost pleadingly looked into my eyes:

"Gil! Gil, bro, I like to chat and all, but I'm not crazy! I'll tell you something now, and you have to believe me!" the expression on his face was as if he had to convince me of the existence of ghosts.

Without answering anything, I approached the wall he'd just been staring at in surprise. Traces of some sticky substance were visible on the carbon fiber coating.

"I came to the warehouse around three..." Alex began to tell, stuttering. "There was one thing... Doesn't matter... In short... Half an hour ago here, on this wall, I swear to you, Gil, I swear, by whatever you want... Right on this wall was this huge thing..."

"A cocoon," I prompted.

"How do you know?!" Alex exhaled, and in this question of his relief and surprise mixed.

"I'd prefer if you said I was wrong... Big?"

"Height—about like you. And thick... I saw it and immediately went to call you! Outside. Didn't want to stand around next to it..."

"And while you were inside, the gates were closed?"

"You mean hinting that the critter that hatched is still here?"

Translation Notes (Page 183)

Original: "підтюпцем"
Question: At a trot/jog - hurrying
Translation: "at a trot"

Page 184

🇺🇦 Ukrainian

1791 chars • 315 words
— Якщо інших відчинених виходів немає… Алекс мотнув головою: — Ні-і-і. — Так… Куди виводиться сигнал з камер спостереження? — Е-е-е… — Алекс зам’явся, вочевидь, прикидаючи, наскільки відвертим він може бути зі мною. — Я тому й подзвонив не в службу безпеки, а тобі…
 
Ну, ти ж типу свій, а ми тут ліві справи крутимо… Мене ж одразу спитають, що я тут робив… І чому камери відключені…
 
Ем-м-м… Тимчасово. Жалісний погляд Алекса немов благав не питати, навіщо він відключав камери.
 
Але саме на це мені було геть начхати. Я гарячково прокручував у голові можливі варіанти розвитку подій. Якщо розповімо службі безпеки, то скоро вони знайдуть іще одного зварйованого, як Окамура, конкістадора.
 
І така чіпка леді, як Вандлик, напевно, найперше зіставить два випадки й зацікавиться, чи був кокон у кімнаті капрала й куди він дівся. І згадає про порожнє відро для сміття. Наша з Ірмою брехня остаточно лусне, і нас обвинуватять іще й у приховуванні доказів, чи як це називається.
 
Так чи так, це — трибунал. — Не ловити ж його вдвох! — сказав я вголос. — Давай удвох, Гілю, брате! — майже благав Алекс. — Це ж стопудово якийсь місцевий жук. А якщо випливе, що ми тут робимо, я в такій сраці буду. Га?
 
Коли цей гігант вигинав брівки дашком, можна було заплакати від розчулення. — І куди міг подітися кокон? — запитав я, заглядаючи, чи є простір між контейнерами. Але вони стояли впритул, і пальця не пропхнеш. — Так звідки ж я знаю! Кажу тобі, був тут… — Ось що, — у моїй голові промайнув здогад. — Де б ти сховав кокон, якби хотів, щоб він не впадав в око? — Я? — здивувався Алекс. — Я тут до чого! — Просто подумай.
 
Можна запхати кудись між контейнерами? — Ти ж бачиш, тут кішці ніде сховатися. Тому тільки в смітник. Або з собою забрати. — Чудово.
 
І де тут найближчий сміттєвий бак? — Нафіга?

🇬🇧 English

"If there are no other open exits..."

Alex shook his head:

"No-o-o."

"Yeah... Where does the signal from surveillance cameras go?"

"Uh..." Alex hesitated, obviously figuring out how frank he could be with me. "That's why I called you and not security... Well, you're like one of us, and we're doing shady business here... They'll immediately ask me what I was doing here... And why the cameras are turned off... Um... Temporarily."

Alex's pitiful look seemed to beg not to ask why he'd turned off the cameras. But I couldn't care less about that.

I frantically scrolled through possible developments in my head. If we tell security, they'll soon find another conquistador gone crazy like Okamura. And such a tenacious lady as Vandlik will probably first of all correlate the two cases and wonder if there was a cocoon in the corporal's room and where it went. And she'll remember the empty trash bin. Mine and Irma's lie will finally burst, and they'll accuse us of concealing evidence too, or whatever it's called. Either way, it's a tribunal.

"We're not catching it just the two of us!" I said aloud.

"Let's do it together, Gil, bro!" Alex almost begged. "It's definitely some local bug. And if it comes out what we're doing here, I'll be in such shit. Huh?"

When this giant raised his eyebrows like a roof, you could cry from emotion.

"And where could the cocoon have gone?" I asked, looking to see if there was space between the containers. But they stood tight, you couldn't push a finger through.

"How should I know! I'm telling you, it was here..."

"Here's what," a guess flashed in my head. "Where would you hide the cocoon if you wanted it not to catch the eye?"

"Me?" Alex was surprised. "What do I have to do with it!"

"Just think. Can you stuff it somewhere between containers?"

"You see, there's nowhere for a cat to hide here. So only in the dumpster. Or take it with you."

"Excellent. And where's the nearest trash bin here?"

"What for?"

Page 185

1

🇺🇦 Ukrainian

1798 chars • 285 words
— Не «нафіга», Алексе, а «де найближчий сміттєвий бак». Веди! Ми знову стали петляти поміж стелажами контейнерів.
 
В якийсь момент вийшли до широких воріт, над якими висіли відразу три камери спостереження. — Стій, — Алекс взяв мене за плече. — Ті камери треба обходити. До них у мене немає доступу. Ворота були пофарбовані в чорні й жовті смуги, різко контрастуючи з усталеним тут сірим.
 
Над ними величезними буквами було написано «SWEAR». Ми обходили їх, роблячи чималий гак. — І що там таке важливе? — Якась суперзброя на випадок повної жопи, — компетентно пояснив Алекс. — «SWEAR» — це акронім. «Special Weapons Reserve». Ходімо, он твій смітник.
 
Простий пластиковий бачок стояв біля виходу з ангара. Я відкинув кришку. Трохи упаковок від чогось, плівка, ущільнювач…
 
І все. — Не те, — я потер підборіддя. — А якщо припустити, що він пішов кудись в інший бік… З того боку комплексу є такий бак? — Пішов в інший бік — хто? — Потім поясню. Алекс насупився, але наполягати не став і знову повів мене через складські нетрі.
 
І знову я ледь не налетів на його спину, коли він зненацька став мов укопаний. — Всратися в шлюзі… Я глянув через його плече. Спереду височіли нагромаджені купи пакетів від сніданків швидкого приготування, готових обідів, сухих пайків, живильних батончиків, енергетичних коктейлів тощо.
 
Я придивився й зрозумів, що припаси були вмістом найближчого контейнера, кришка якого зараз валялася долі. Ще один контейнер був лише трохи відкритий. З нього, немов нутрощі, стирчали білі малярські комбінезони, що тяглися гірляндою уздовж вузького проходу, наче хтось висмикував їх розгонистими нервовими рухами, намагаючись відкопати під ними щось іще. — Я не біолог, Гілю… — убитим голосом сказав Алекс, — але мені здається, жуки не користуються викруткою, щоб відкрити контейнер…

🇬🇧 English

"Not 'what for,' Alex, but 'where's the nearest trash bin'. Lead the way!"

We again started winding between the shelves of containers.

At some point we came out to wide gates over which three surveillance cameras hung at once.

"Wait," Alex took me by the shoulder. "Those cameras need to be avoided. I don't have access to them."

The gates were painted in black and yellow stripes, sharply contrasting with the established gray here. Above them in huge letters was written "SWEAR". We bypassed them, making a considerable detour.

"And what's so important there?"

"Some super-weapon in case of complete shit," Alex explained competently. "SWEAR is an acronym. 'Special Weapons Reserve'. Let's go, there's your dumpster."

A simple plastic bin stood by the exit from the hangar. I threw back the lid. Some packages from something, film, sealant... And that's all.

"Not it," I rubbed my chin. "And if we assume he went somewhere in the other direction... Is there such a bin on the other side of the complex?"

"Went in the other direction—who?"

"I'll explain later."

Alex frowned but didn't insist and again led me through the warehouse depths. And again I almost crashed into his back when he suddenly stood rooted to the spot.

"Shit myself in the airlock..."

I looked over his shoulder. Ahead towered piled heaps of bags from instant breakfasts, ready meals, dry rations, nutrition bars, energy cocktails, etc. I looked closer and understood that the provisions had been the contents of the nearest container, whose lid now lay below. Another container was only slightly open. From it, like guts, white painter's coveralls stuck out, stretching in a garland along the narrow passage, as if someone pulled them out with sweeping nervous movements, trying to dig something else out from under them.

"I'm not a biologist, Gil..." Alex said in a deadened voice, "but it seems to me bugs don't use screwdrivers to open a container..."

Translation Notes (Page 185)

Original: "SWEAR"
Question: Acronym explained in text: "Special Weapons Reserve" **Current translation:** Kept as SWEAR with explanation **Original:** "Всратися в шлюзі" **Question:** Vulgar exclamation roughly "shit myself in the airlock" - sci-fi curse
Translation: "Shit myself in the airlock"

Page 186

1

🇺🇦 Ukrainian

1806 chars • 304 words
Алекс показав рукою на відгвинчені шурупи, що лежали на підлозі поряд із кришкою. Викрутка теж тут валялася. — А ще вони не знають, як відкривати пластикові застібки на сухпайках, — Алекс подивився на мене з якоюсь нелюдською тугою. — Питання потім, пам’ятаєш? Ходімо.
 
Хвилини за дві ми стояли біля самотнього сміттєвого бака в іншій частині складу. Я підняв кришку й жестом запросив Алекса глянути. — Що за фігня така? — Кокон, який ти бачив. Упізнаєш?
 
Я обережно витяг двома пальцями світло-сірі шматки сплетеного з павутини покривала. — Здуріти! — сказав Алекс. — «Здуріти» буде, якщо ми з тобою викрутимося з усього цього. Виймай. Треба буде усе це десь спалити…
 
Алекс витяг пакет зі сміттям, ошелешено й водночас жалібно заглядаючи мені в очі. — Що за лайно свиняче тут коїться? Благаю тебе, бро, скажи, ти хоч щось розумієш, бо в мене зараз тупо пробки виб’є від перенапруження. — Я розумію далеко не все, друже… Але в кімнаті нашого знайомого Окамури в день, коли він перестріляв купу людей, ми з Ірмою знайшли такий самий кокон.
 
А ще — вся кімната була завалена недоїдками й упаковками. — Всратися… Це типу зомбі-епідемія почалася? — По-перше, поки що не епідемія… — А по-друге? — Та немає в мене ніяких по-друге… Але якщо історія з коконом спливе, у мене будуть величезні проблеми.
 
Розумієш? — Тобто ти — в одному човні зі мною? — запитав Алекс. — І наш човен сильно протікає, друже. Зранку сюди прийдуть люди, і той, хто виліз із кокона, може на когось напасти. І тоді… — Слухай сюди… — раптом пожвавився Алекс. — Я влаштую спрацювання сигналізації годину на п’яту ранку.
 
Тоді першими сюди ввійдуть не абихто, а хлопці з безпеки. Вони, як мінімум, будуть напоготові. Ну, а далі — вони або відразу знайдуть зомбі, або спершу наткнуться на цей бардак, а потім знайдуть зомбі.
 
Немає значення.

🇬🇧 English

Alex pointed with his hand at the unscrewed screws lying on the floor next to the lid. The screwdriver was also lying here.

"And they also don't know how to open plastic fasteners on dry rations," Alex looked at me with some inhuman anguish.

"Questions later, remember? Let's go."

In about two minutes we stood by a solitary trash bin in another part of the warehouse. I lifted the lid and gestured for Alex to look.

"What the hell is this?"

"The cocoon you saw. Recognize it?"

I carefully extracted with two fingers light-gray pieces of cobweb-woven covering.

"Crazy!" Alex said.

"'Crazy' will be if you and I get out of all this. Take it out. We'll need to burn all this somewhere..."

Alex pulled out the garbage bag, looking at me stunned and at the same time plaintively.

"What kind of pig shit is going on here? I'm begging you, bro, tell me, do you at least understand something, because I'm about to literally blow a fuse from overload."

"I understand far from everything, friend... But in the room of our acquaintance Okamura on the day he shot a bunch of people, Irma and I found the same cocoon. And also—the whole room was littered with half-eaten food and packages."

"Shit myself... Is this like a zombie epidemic starting?"

"First of all, it's not an epidemic yet..."

"And second?"

"I don't have any second... But if the cocoon story comes out, I'll have huge problems. Understand?"

"So you're—in the same boat with me?" Alex asked.

"And our boat is leaking badly, friend. In the morning people will come here, and whoever hatched from the cocoon might attack someone. And then..."

"Listen here..." Alex suddenly perked up. "I'll set off the alarm at five thirty in the morning. Then the first ones to enter here won't be just anyone, but the security guys. They'll at least be on alert. Well, and then—they'll either immediately find the zombie, or first run into this mess, then find the zombie. Doesn't matter.

Translation Notes (Page 186)

Original: "свиняче лайно"
Question: Vulgar "pig shit" - strong profanity
Translation: "pig shit"

Page 187

1

🇺🇦 Ukrainian

1645 chars • 288 words
Вони його завалять, і край. Іще один збожеволілий солдат, звісно, факт підозрілий. Зате ніяких коконів, а головне — нас із тобою, тут не було.
 
За дві хвилини ми вже стояли біля чорного виходу, й Алекс набирав на дверях комбінацію, що замикає замок. Раптом мене як струмом ударило: — Слухай, Духовко! А як же ваш ринг для боїв?
 
Його ж знайдуть! — Ти чо’, бро! Ми все розбираємо й ховаємо. Комар носа не підточить.
 
І Капібара з’їхав. Усе чіки-пуки, — він простягнув мені на прощання руку: — В одному човні? — В одному човні, — і я міцно потиснув його теплу долоню. Я вже ступив кілька кроків, аж вирішив усе-таки спитати: — Так а що за суперзброя за тими воротами?
 
Він знизав плечима. — Доступу немає ні в кого, крім командування. Але враховуючи всю цю таємність, то там, щонайменше, Спис Долі. Ну, або чим там убили Христа… 20 Я запхав залишки кокона глибше в сміттєвий контейнер на іншому кінці табору, а потім блукав територією ще десь з пів години, а може, й більше — пішов додому, тільки коли зміг остаточно заспокоїтися й угамувати вир у своїй голові.
 
Ми з Алексом усе зробили правильно. Зараз проблему з новим вилупленим із кокона так чи так розв’яжуть. А причину, сподіваюся, ми з Ірмою знатимемо вже сьогодні ввечері.
 
І тоді я вирішу, що з цим робити. Небо вже посіріло. Віра не спала — я застав її на кухні.
 
Вона сиділа на стільці з ногами, обхопивши коліна. — Віро? Щось сталося? — Кавоварка зламалася, — байдуже сказала вона, але з її тону я зрозумів, що вона ледь не плаче. Я присів перед нею навпочіпки.
 
Запалені очі, припухлі повіки, сіре від утоми обличчя. — Ельза? — здогадався я. Вона кивнула й розридалася. Я обійняв її.

🇬🇧 English

They'll take him down, and done. Another crazed soldier is, of course, a suspicious fact. But no cocoons, and most importantly—you and I weren't here."

In two minutes we were already standing by the black exit, and Alex was entering the combination on the door that locks the lock. Suddenly it hit me like an electric shock: "Listen, Dukhovko! What about your fighting ring? They'll find it!"

"What are you talking about, bro! We disassemble and hide everything. Not a trace. And Capybara's gone. Everything's hunky-dory," he extended his hand to me in farewell: "In the same boat?"

"In the same boat," and I firmly squeezed his warm palm.

I'd already taken a few steps when I decided to ask after all:

"So what kind of super-weapon is behind those gates?"

He shrugged.

"Nobody has access except command. But considering all this secrecy, there's at minimum the Spear of Destiny. Well, or whatever they killed Christ with..."

*

Translation Notes (Page 187)

Original: "Спис Долі"
Question: "Spear of Destiny" - legendary Christian relic (spear that pierced Christ)
Translation: "Spear of Destiny"

Page 188

1

🇺🇦 Ukrainian

1981 chars • 323 words
— Знову ходила? І ти злякалася… — Не просто ходила, Гілю… — замотала головою Віра. — Тобто — «не просто»? — Я підійшла до неї й обійняла, як ти розповідав. Обійняла й чекаю, щоб вона заснула нормально…
 
Віра судомно вдихнула і знову розплакалася. Я взяв стілець і сів навпроти неї: — А вона? А вона не заснула.
 
Ельза стояла прямо, немов проковтнула ціпок. Віра обіймала її й гладила по голові, але обличчя малої було звернене у лише їй видиму далечінь, а під повіками металися туди-сюди очні яблука. Тоді у Віри вперше промайнуло це дике щодо власної дитини почуття — страх.
 
Легким дотиком він обпалив її десь глибоко в грудях або навіть ближче до хребта, а на плечах повиступало стільки сирот, наче на них осів іній. Від цього Віра мимоволі випустила доньку з обіймів і сторожко відсахнулася. — Гілю! — покликала вона. Спершу неголосно, боячись налякати Ельзу.
 
Потім наполегливіше. І нарешті, перелякана тим, що коїться, та водночас розлючена моєю мовчанкою, Віра гаркнула так, що відзвук її крику відгукнувся у вухах високою монотонною луною: — Гілелю!!! Ельза навіть не сіпнулася.
 
Ні на секунду не припинили бігати під повіками її зіниці. Тільки потім Віра зрозуміла, що мене немає вдома. — Ну, крихітко… Мама з тобою… — Віра знову обійняла Ельзу. — Іди до мене…
 
І, взявши дитину на руки, віднесла її в ліжечко. Дбайливо опустила на простирадло, узяла за край її розмальовану зірками ніжно- бузкову ковдру, щоб укрити. Але так і завмерла.
 
Занадто дивний це мало вигляд. Занадто страшний. Ельза лежала, як поклали: на спині, випрямлена, як стріла, зі спрямованим угору личком і з очними яблуками, що танцювали під повіками.
 
Схожа зовсім не на дівчинку, яка спить. А радше… Радше на…
 
Віра так і не змогла вимовити слово «труп». Вона кілька разів намагалася підійти до нього з різних боків, але щоразу шпорталася, не в змозі вимовити таке про свою дитину. Розповідаючи це, вона торкалася обличчя мимовільними нервовими рухами, що видавали весь той жах, який вона намагалася

🇬🇧 English

"She walked again? And you got scared..."

"Not just walked, Gil..." Vira shook her head.

"Meaning—'not just'?"

"I approached her and hugged her, like you told me. Hugged her and waited for her to fall asleep normally..."

Vira convulsively inhaled and burst into tears again. I took a chair and sat opposite her:

"And she?"

And she didn't fall asleep. Elza stood straight, as if she'd swallowed a poker. Vira hugged her and stroked her head, but the little one's face was turned to some distance visible only to her, and under her eyelids eyeballs darted back and forth. Then for the first time this wild feeling regarding her own child flashed through Vira—fear. With a light touch it burned her somewhere deep in her chest or even closer to the spine, and so many goosebumps came out on her shoulders as if frost had settled on them. From this Vira involuntarily released her daughter from her embrace and warily pulled back.

"Gil!" she called.

At first not loudly, afraid to frighten Elza. Then more insistently. And finally, frightened by what was happening and at the same time angry at my silence, Vira barked so that the echo of her cry responded in her ears with a high monotonous ringing: "Gilel!!!"

Elza didn't even flinch. Not for a second did her pupils stop running under her eyelids. Only then did Vira realize I wasn't home.

"Well, baby... Mama's with you..." Vira again hugged Elza. "Come to me..."

And, taking the child in her arms, she carried her to the crib. Carefully lowered her onto the sheet, took the edge of her star-painted tender-lilac blanket to cover her. But froze. This looked too strange. Too scary. Elza lay as they'd placed her: on her back, straightened like an arrow, with her face directed upward and with eyeballs dancing under her eyelids. Not like a sleeping girl at all. But rather... Rather like...

Vira couldn't say the word "corpse." She tried several times to approach it from different sides, but each time she stumbled, unable to say such a thing about her child.

Telling this, she touched her face with involuntary nervous movements that betrayed all the horror she'd tried

Translation Notes (Page 188)

Original: "ціпок"
Question: Poker/rod - idiom for standing stiff
Translation: "poker"

Page 189

🇺🇦 Ukrainian

1757 chars • 311 words
подолати вночі, але, очевидно, не подолала й досі. — Я почала тобі дзвонити… — продовжувала Віра. — Не було дзвінків, Віро… — …А твій телефон біля ліжка валяється! Я механічно ляснув себе по кишенях. От чорт. — Я в паніці просто…
 
З Ельзою — кошмар, ти — кудись дівся… От де ти був?! — На складах. — Де?! — Там одна проблема виникла… — І без тебе нікому розібратися?! У мене таке відчуття, Гілю, що ти єдиний біолог на планеті! — Вибач, я ж не знав, що таке…
 
Навмисно тебе не будив… — Я почекала трохи… — Вірин погляд знову вп’явся в порожнечу. — Ельза… Лежить начебто б спокійно… Очі тільки бігають…
 
Моторошно так… Ну, я вкрила її… І вирішила вже йти спати.
 
А вона як… Як… Тут Вірині плечі затряслися, й вона розридалася.
 
Я обійняв її. Вона пригорнулася до мене, і я відчув її сльози в себе на шиї. — Тихо, тихо… Що там сталося, Віро?
 
Що «як»? — Як закричить… Голосно так… Обличчя звернене в стелю, очі заплющені, зіниці під повіками бігають туди-сюди, а вона рот відкрила й верещить просто…
 
Моторошно… Я кинулася до неї. Ельзо, кажу, донечко…
 
Мама тут, Ельзуню… А вона кричить і кричить… Кричить і кричить…
 
Віра спробувала стримати сльози, але стало тільки гірше, і вона хрипко й надривно розплакалася вголос. Я не заважав їй. Нарешті вона заспокоїлася, узяла серветку, що я простягнув, і витерла сльози. — Я не знала, що робити…
 
Думала, може, треба дзвонити в госпіталь… І тут її немов вимкнули — замовкла і все… Я поплакала трошки.
 
Заспокоїлася. Ельза ніби спить. Думаю, піду і я спати…
 
Лягаю, аж тут — я відчула щось. Обертаюся — й ледь серце не вискочило! Ельза просто за спиною стоїть.
 
Я аж підстрибнула. Вона стоїть зі своїми очиськами, що бігають… А підійти до неї боюся.
 
От чесно! І сама думаю, треба ж таке — боятися власної дочки! А

🇬🇧 English

to overcome in the night, but obviously hadn't overcome even now.

"I started calling you..." Vira continued.

"There were no calls, Vira..."

"...And your phone is lying by the bed!"

I mechanically slapped my pockets. Damn it.

"I'm just in a panic... With Elza—a nightmare, you—disappeared somewhere... Where were you?!"

"At the warehouses."

"Where?!"

"A problem came up there..."

"And there's no one else to deal with it?! I have the feeling, Gil, that you're the only biologist on the planet!"

"Sorry, I didn't know this would... Deliberately didn't wake you..."

"I waited a bit..." Vira's gaze again drilled into emptiness. "Elza... Lies seemingly calmly... Only the eyes running... So creepy... Well, I covered her... And decided to go to sleep already. And she just... Just..."

Here Vira's shoulders shook and she burst into tears. I hugged her. She pressed against me, and I felt her tears on my neck.

"Quiet, quiet... What happened there, Vira? What 'just'?"

"Just screamed... Loudly like that... Face turned to the ceiling, eyes closed, pupils running under eyelids back and forth, and she opened her mouth and just screams... Creepy... I rushed to her. Elza, I say, sweetheart... Mama's here, Elzunya... And she screams and screams... Screams and screams..."

Vira tried to hold back tears, but it only got worse, and she sobbed hoarsely and wrenchingly aloud. I didn't stop her.

Finally she calmed down, took the napkin I extended and wiped her tears.

"I didn't know what to do... Thought maybe I should call the hospital... And then it was like she was turned off—fell silent and that's all... I cried a little. Calmed down. Elza seems to be sleeping. I think, I'll go to sleep too... I lie down, and then—I felt something. I turn around—and my heart almost jumped out! Elza is just standing behind me. I even jumped. She stands with her little eyes running... And I'm afraid to approach her. Honestly! And I think to myself, can you imagine—being afraid of your own daughter! But

Page 190

1

🇺🇦 Ukrainian

2207 chars • 368 words
однаково страшно… Потім підійшла, звісно… Обійняла її знову…
 
А вона відразу — раз і заснула… — Я не міг не піти, Віро. Думав, туди й назад… — Тільки на твоїй роботі, Гілю, якщо щось із тобою станеться, про тебе ніхто й не згадає. Поховають із почестями, як тих хлопців…
 
Тому що, крім нас, ти нікому не потрібний. А коли ти потрібний нам — тебе ніколи немає. Ти — на роботі.
 
Розумієш? Вона зіщулилася на табуреті, обхопивши руками плечі, ніби змерзла. — Сьогодні ж поведи її до лікаря, — сказав я. — Будь ласка… Через три години, коли ми з Ірмою вже були в транспортері на добрячій відстані від Контуру, сталася ще одна подія, про яку я довідався значно пізніше.
 
Мабуть, інакше як «моторошна» про неї й не скажеш. Це було в їдальні. О пів на дев’яту ранку там уже зібралося повно народу.
 
І ось у їдальню буденною ходою ввійшов і став у загальну чергу не абихто, а вбитий капрал Нобухіко Окамура. Не можна сказати, що здійнялася паніка абощо. Більшість і так вважала, що Окамура живий, хоч і мав би лежати в реанімації, а зброї у японця не було.
 
І все ж побачити його отак запросто в їдальні не очікував ніхто. До того ж на капралові був украдений на складі й одягнутий на голе тіло білий малярський комбінезон розміру «XS», який не сходився в нього на грудях і підскочив майже до колін на ногах. Тож усі покинули свої справи і витріщилися на нього.
 
Окамура, не кажучи ані слова, взяв тацю, набрав дві тарілки відвареного м’яса й сів на своє звичне місце — навпроти Дженкінса, який саме допивав каву. І отут Дженкінс закричав. Річ у тому, що саме вчора проводили офіційне впізнання — для протоколу.
 
І Дженкінс побував у морзі. Тіло Окамури було сильно покалічене, але передня частина голови ціла. І ось зараз капрал, ще вчора мертвий-мертвісінький, сів навпроти Дженкінса й став жерти м’ясо руками і гарчати, що невластиво навіть представникам такого суворого армійського класу, як капрали.
 
Безпомічний крик вирвався з грудей Дженкінса раніше, ніж він сам усвідомив, що кричить, але відразу, метнувшись короткою луною, обірвався — Окамура блискавичним рухом викинув уперед руку і схопив Дженкінса за горло. Стало приголомшливо тихо. У цій тиші булькання бідолахи Дженкінса видалося якимось неприродно

🇬🇧 English

still scared... Then I approached, of course... Hugged her again... And she immediately—bam and fell asleep..."

"I couldn't not go, Vira. Thought, there and back..."

"Only at your work, Gil, if something happens to you, no one will even remember you. They'll bury you with honors, like those guys... Because besides us, no one needs you. And when we need you—you're never there. You're—at work. Understand?"

She hunched on the stool, hugging her shoulders with her arms, as if frozen.

"Take her to the doctor today," I said. "Please..."

Three hours later, when Irma and I were already in the APC at a good distance from the Perimeter, another event happened that I learned about much later. Probably you can't call it anything but "creepy." It was in the cafeteria. At eight thirty in the morning there was already a full crowd there. And so into the cafeteria with an ordinary gait entered and stood in the general line none other than the killed Corporal Nobuhiko Okamura.

You can't say panic broke out or anything. Most people thought Okamura was alive anyway, though he should be lying in intensive care, and the Japanese guy didn't have a weapon. And yet no one expected to see him just like that in the cafeteria. Moreover, the corporal was wearing a white painter's coverall size "XS" stolen at the warehouse and put on his naked body, which didn't meet at his chest and rode up almost to his knees on his legs. So everyone dropped what they were doing and stared at him. Okamura, without saying a word, took a tray, loaded two plates of boiled meat and sat in his usual place—opposite Jenkins, who was just finishing his coffee. And here Jenkins screamed.

The thing is, just yesterday they'd conducted official identification—for the record. And Jenkins had been to the morgue. Okamura's body was badly mutilated, but the front part of the head was intact. And now the corporal, yesterday dead as a doornail, sat opposite Jenkins and started eating meat with his hands and growling, which is inappropriate even for representatives of such a strict army class as corporals.

A helpless scream burst from Jenkins' chest before he himself realized he was screaming, but immediately, flashing with a short echo, it broke off—Okamura with a lightning movement threw his hand forward and grabbed Jenkins by the throat. It became stunningly quiet. In this silence the gurgling of poor Jenkins seemed somehow unnaturally

Translation Notes (Page 190)

Original: "мертвий-мертвісінький"
Question: Emphatic reduplication "dead as a doornail"
Translation: "dead as a doornail"

Page 191

1

🇺🇦 Ukrainian

2086 chars • 309 words
дзвінким. Ніхто не рушив із місця, щоб йому допомогти. Скуті незбагненним, непереборним, майже забобонним жахом, нечисленні відвідувачі дивилися на це все з тупою увагою акваріумних рибок.
 
Потім вони казатимуть, що просто не встигли кинутися на допомогу, та насправді німа сцена тривала майже пів хвилини. Потім Окамура, який увесь цей час не припиняв запихати вільною рукою собі в рот варене м’ясо, відпустив Дженкінса. Судомно вдихнувши, той із гуркотом став навкарачки й зайшовся кашлем.
 
Очевидно, про появу капрала хтось одразу повідомив у службу безпеки, бо, коли Окамура спустошив обидві тарілки й приніс собі повну тацю тістечок, у їдальню в супроводі шістьох озброєних до зубів «чорних рукавів» увійшла старший офіцер контролю Ніколь Енджела Вандлик. Упевнившись, що перед нею справді Окамура, вона, піднявши стілець, який перекинув Дженкінс, обережно сіла навпроти нього. Дженкінса відразу кудись повели двоє її бійців.
 
Капрал перестав жувати і загарчав, як кіт, присунувши тарілку з тістечками ближче до себе. — Смачного, капрале, — незворушно сказала Вандлик. — Смачного, капрале, — відповів той, досить точно копіюючи її інтонації. — Як ви почуваєтеся? — Як ви почуваєтеся, — відповів капрал і знову продовжив жувати тістечка, запихаючи їх до рота цілими. Вандлик підвелася й набрала повітря в груди, вочевидь збираючись дати якесь розпорядження своїм бійцям, аж тут Окамура виблював просто на підлогу все, що він устиг з’їсти. Його обличчя стало бліде, як віск.
 
Він розгублено дивився на неперетравлену їжу на підлозі, нервово витираючи губи. — У госпіталь його, — скомандувала Вандлик штурмовикам, а потім голосно звернулася до всіх. — Вам доведеться затриматися й підписати деякі документи! Цей інцидент залишиться нашою з вами таємницею. За п’ять хвилин по тому «чорні рукави» заводили Окамуру через чорний вхід госпіталю.
 
Він видирався так, що малярський комбінезон на ньому порвався й тепер звисав довгим шматтям з його стегон, а витатуювані чорні дракони звивалися на роздутих м’язах спини, наче зійшлись у двобої. Їм назустріч трапився фельдшер, який за потреби

🇬🇧 English

resonant. No one moved to help him. Fettered by incomprehensible, insurmountable, almost superstitious horror, the few visitors watched all this with the dull attention of aquarium fish. Then they'd say they simply didn't have time to rush to help, but in reality the silent scene lasted almost half a minute. Then Okamura, who this whole time didn't stop stuffing boiled meat into his mouth with his free hand, released Jenkins. Convulsively inhaling, he with a crash fell to all fours and was seized with coughing.

Obviously someone immediately reported the corporal's appearance to security, because when Okamura had emptied both plates and brought himself a full tray of cookies, Senior Control Officer Nicole Angela Vandlik entered the cafeteria accompanied by six armed-to-the-teeth "black sleeves." Making sure it really was Okamura in front of her, she, picking up the chair Jenkins had knocked over, carefully sat opposite him. Jenkins was immediately led away somewhere by two of her fighters.

The corporal stopped chewing and growled like a cat, pulling the plate of cookies closer to himself.

"Bon appétit, Corporal," Vandlik said impassively.

"Bon appétit, Corporal," he answered, quite accurately copying her intonations.

"How are you feeling?"

"How are you feeling," the corporal answered and again continued chewing cookies, stuffing them whole into his mouth.

Vandlik stood up and drew air into her chest, obviously about to give some order to her fighters, when Okamura vomited right on the floor everything he'd managed to eat. His face became pale as wax. He looked confusedly at the undigested food on the floor, nervously wiping his lips.

"To the hospital with him," Vandlik commanded the stormtroopers, then loudly addressed everyone. "You'll have to stay and sign some documents! This incident will remain our secret!"

Five minutes later the "black sleeves" were leading Okamura through the back entrance of the hospital. He struggled so that the painter's coverall on him tore and now hung as a long rag from his hips, and the tattooed black dragons writhed on the swollen muscles of his back, as if converging in a duel. Coming toward them was a medic who when necessary also performed the functions of the local pathologist. It was he who yesterday had brought the corporal's neighbor Jenkins for identification. Probably due to his mindset, the medic was not so struck by the very fact of the deceased Japanese man's resurrection as by the unthinkable, from the point of view of mechanics, fact of his independent release from the section in the morgue—that section had from outside a simple but reliable bolt. So, seeing the corporal in the company of "black sleeves," the medic first of all headed to the morgue, located in the basement, to clarify this strange circumstance.

Translation Notes (Page 191)

Original: "чорні рукави"
Question: "Black sleeves" - nickname for security forces (like "brownshirts")
Translation: "black sleeves"

Page 192

🇺🇦 Ukrainian

2008 chars • 293 words
виконував і функції місцевого патологоанатома. Саме він учора приводив на впізнання капралового сусіда Дженкінса. Напевно, через склад розуму, медик був не так вражений самим фактом воскресіння покійного японця, як немислимим, з погляду механіки, фактом його самостійного звільнення з секції в морзі — та секція мала ззовні простий, але надійний засув.
 
Отже, побачивши капрала в супроводі «чорних рукавів», фельдшер передусім подався в морг, розташований у підвалі, щоб прояснити цю дивну обставину. Засув потрібної секції був абсолютно цілий. Збентежений цим фактом, наш медик машинально відімкнув і знову замкнув дверцята, а потім, без будь-якого сенсу, їх відчинив.
 
Усередині, на висувній металевій полиці, лежав труп капрала Окамури, передня частина голови якого залишалася досить упізнаваною, натомість задня була повністю відсутня. Не покладаючись на спотворені смертю риси обличчя, медик узяв капрала за плече й трохи підняв, — на спині покійного у вигадливому танці переплелися двоє витатуюваних чорним драконів. 21 Ірма вела всюдихід сама. Я сидів на броні.
 
Було близько десятої. Квадрат, де Окамура встановив відеопастки, давно залишився позаду, і зараз ми їхали порівняно вузькою смугою лісу між грядою пагорбів і болотом. За логікою, це єдиний напрямок, куди міг поїхати капрал.
 
Але, щойно всюдихід піднявся на невисокий пагорбок, Ірма натиснула на гальма. Попереду стояла висока загорода з дроту. Нікельований метал виблискував крізь гілля якоїсь виткої рослини, яка заплела загороду так щільно, що перетворила в суцільну зелену огорожу.
 
Ірма висунулася в люк. Притримуючи гвинтівку, я зістрибнув із всюдихода й підійшов до загороди. — Обережно, — попередила Ірма. — Цей в’юн — хижак. Тримаючись на відстані, я спробував роздивитися хоч щось по той бік у просвітку між гілками.
 
Але нічого, крім тайги, не побачив. — Цікаво, навіщо тут поставили паркан… Є ідеї? Ірма похитала головою.
 
Я щось помітив крізь листя в’юна: за два кроки від мене на загороді висіла яскрава жовтогаряча табличка.

🇬🇧 English

The bolt of the needed section was absolutely intact. Confused by this fact, our medic mechanically unlocked and locked the door again, and then, without any sense, opened it. Inside, on a pull-out metal shelf, lay Corporal Okamura's corpse, the front part of whose head remained quite recognizable, while the back was completely absent. Not relying on the death-distorted features of the face, the medic took the corporal by the shoulder and slightly raised him—on the back of the deceased two black tattooed dragons intertwined in a fanciful dance.

Page 193

🇺🇦 Ukrainian

0 chars • 0 words
Empty page

🇬🇧 English

Irma drove the rover herself. I sat on the armor. It was around ten.

The quadrant where Okamura had set up the video traps was long left behind, and now we were driving through a relatively narrow strip of forest between a ridge of hills and a swamp. By logic, this was the only direction the corporal could have driven.

But as soon as the rover climbed a low hill, Irma hit the brakes. Ahead stood a tall wire fence.

Nickel-plated metal gleamed through the branches of some climbing plant that had braided the fence so densely it turned into a solid green barrier. Irma leaned out of the hatch. Holding the rifle, I jumped off the rover and approached the fence.

"Careful," Irma warned. "This vine is a predator."

Keeping my distance, I tried to make out at least something on the other side in the gap between branches. But I saw nothing except taiga.

"Interesting, why they put a fence here... Any ideas?"

Irma shook her head. I noticed something through the vine's leaves: two steps from me on the fence hung a bright yellow-hot sign.