Chunk 11

Pages 121-132 • 12 pages 9 notes

← Back to Overview

Page 121

1

🇺🇦 Ukrainian

1838 chars • 310 words
Я завмер, прислухаючись. Тиша… Навіть устиг подумати, що здалося…
 
Аж ось — знову. Звук був упізнаваний і чіткий. Постріл — і відразу другий!
 
І знову — постріл! І відразу ще один! Ще!
 
Ще! Тепер ані найменших сумнівів — стріляють, і дуже близько! І зовсім не на стрільбищі, до якого добрий кілометр, і точно не за Контуром.
 
Стріляють зовсім поруч. Ось знову! Я почав узуватися. — Що це? — злякано спитала Віра.
 
Наступної миті повітря розірвав короткий басовитий звук вибуху. — О Господи… — вирвалося в мене. На ходу застібаючи пояс із кобурою, кинувся до дверей. — Гілю! — позвала мене Віра й додала, коли я обернувся вже у дверях: — Обережно! Я прочитав це слово за рухом її губ, бо воно майже повністю потонуло у звуці ще одного потужного вибуху. — Замкни двері! — крикнув я.
 
У своїй кімнаті заплакала Ельза. Я мчав до центру табору. Дуже скоро став помічати інших людей, які теж бігли на звук.
 
І всі у напрямку плацу. Аж ось трохи попереду праворуч побачив Ірму. — Що там сталося? — запитав я, наздогнавши її. — Якесь лайно! Залишалося ще метрів сто, але вже було видно, що Ірма мала рацію.
 
На плацу лежали трупи. Багато — розкидані по бетону серед кривавих розводів. Окремо від інших тіл темніло щось невелике.
 
Мені здалося, чиясь нога. — Що ж тут сталося?.. — пробурмотів я. Навколо швидко зібралася юрба. Нам з Ірмою довелося проштовхуватися.
 
Якісь офіцери вже взялися відтісняти натовп, поспіхом виставляючи оточення довкола місця події. — Хто стріляв? — голосно запитала Ірма, ні до кого не звертаючись. — Той хлопець, — відповів хтось, показавши в бік самотнього тіла, що лежало на самому краю плацу, немов купа одягу. — Почав смалити по всіх без розбору. Дві гранати кинув. Потім його пристрелили.
 
Ірма стрімко пішла крізь юрбу, спритно розштовхуючи людей ліктями. Я ледве встигав за нею. Ми обійшли плац по периметру і

🇬🇧 English

I froze, listening. Silence... Even had time to think it seemed... And here — again. The sound was recognizable and clear. A shot — and immediately a second! And again — a shot! And immediately another! More! More! Now not the slightest doubt — they're shooting, and very close! And not at all at the shooting range, which is a good kilometer away, and definitely not beyond the Perimeter. They're shooting very nearby. Here again! I started putting on my shoes.

"What is it?" Vira asked fearfully.

The next moment the air was torn by a short bass sound of an explosion.

"Oh Lord..." escaped from me.

Fastening my belt with holster on the go, I rushed to the door.

"Gil!" Vira called me and added, when I turned already at the door: "Careful!"

I read this word from the movement of her lips, because it almost completely drowned in the sound of another powerful explosion.

"Lock the door!" I shouted.

Elza started crying in her room.

I raced to the center of camp. Very soon I began noticing other people also running toward the sound. And all in the direction of the parade ground. And here a bit ahead on the right I saw Irma.

"What happened there?" I asked, catching up with her.

"Some shit!"

About a hundred meters remained, but it was already visible that Irma was right. On the parade ground lay corpses. Many — scattered on the concrete among bloody pools. Separate from other bodies darkened something small. It seemed to me, someone's leg.

"What happened here?.." I muttered.

A crowd quickly gathered around. Irma and I had to push through. Some officers were already pushing back the crowd, hastily setting up a perimeter around the scene.

"Who was shooting?" Irma asked loudly, addressing no one.

"That guy," someone answered, pointing toward a solitary body lying at the very edge of the parade ground, like a pile of clothes. "Started firing at everyone indiscriminately. Threw two grenades. Then they shot him."

Irma walked swiftly through the crowd, deftly pushing people with her elbows. I barely kept up with her. We walked around the parade ground along the perimeter and finally stopped, looking over the shoulders of the guys in the cordon. Medics were running around, loading wounded onto stretchers. The shooter was now quite close to us. He was still alive — medics were fussing over him. Someone threw his backpack aside and began cutting off his clothes. Opened a case with a defibrillator. "Hands! Discharge!" The boots on the guy jerked. A quiet "Useless" sounded. Another discharge...

"Hey!"

I turned. Irma pointed with her eyes at the shooter's backpack lying nearby.

"See?"

But I didn't understand what she was pointing at. Then Irma crouched, leaned on her hands on the concrete and pulled the backpack by the cut strap. And then I saw.

Next to the Corps emblem and inscription "Bio-company" on the backpack was visible a name patch with a single word.

"OKAMURA"

I looked at Irma. But she shook her head, as if saying: "Not here!". And immediately got up, diving into the crowd. As soon as we were behind conquistadors' backs, I grabbed her by the elbow.

"Irma..." only one question spun in my head. And I didn't need an answer, because I already knew. "Is this because of the pollen?"

"What are you babbling!" she stared at me in surprise or even indignation.

"And what then?! The day before yesterday he was vomiting like he'd eaten coal. And today he lost his mind!"

"Stop talking nonsense! Better help me: the corporal has a room full of powder, and if they find it..."

"I don't care, Irma! I don't give a damn about your pollen and the Nobel Prize too! How many people did you manage to get hooked on this?"

"What?!"

"How many people in the camp have tasted pollen? How long have you been selling this filth?"

"What difference does it make! I'm telling you about something else!"

"And I'm telling you about this! Last night my Vira was acting strange. And if I find out she's also..."

"So what?" Irma looked at me defiantly and with cold contempt. "I thought you were a scientist! But you're incapable of just thinking logically! If people shot each other from pollen, then one half of the camp would have already shot the other, because I, lieutenant, sell half a kilo a week!"

"Half a kilo a week? Half a kilo a week of an unknown substance of biological origin on an alien planet? You know who you are?! You're insane!"

"Listen to me..." Irma approached, but I recoiled as from something contagious.

"You're crazy! You, this fucked-up Okamura, and that fat guy Alex who crippled a person to earn more from him! You're idiots who don't understand where you ended up!"

She flared up at these words and pressed her lips tight. And I simply turned and ran home.

Translation Notes (Page 121)

Original: "плац"
Question: "Parade ground" - military training/assembly area. Site of the shooting.
Translation: "parade ground"

Page 122

🇺🇦 Ukrainian

1612 chars • 273 words
нарешті зупинилися, зазираючи через плечі хлопців з оточення. Бігали санітари, на ноші вантажили поранених. Стрілець тепер був зовсім недалеко від нас.
 
Він був іще живий — над ним метушилися медики. Хтось відкинув убік його наплічник і став зрізати одяг. Відкрили валізку з дефібрилятором. «Руки!
 
Розряд!» Черевики на хлопцеві сіпнулися. Пролунало тихе: «Марно». Новий розряд… — Агов!
 
Я обернувся. Ірма показала мені очима на наплічник стрільця, що лежав поряд. — Бачиш? Але я не розумів, на що вона показує.
 
Тоді Ірма присіла, обперлася руками об бетон і підтягла наплічник за розрізану лямку. І тут я побачив. Поряд з емблемою Корпусу й написом «Біорота» на наплічникові виднілася іменна латка з єдиним словом. «ОКАМУРА» Я подивився на Ірму.
 
Але вона мотнула головою, ніби кажучи: «Не тут!». Й одразу підвелася, пірнаючи в юрбу. Щойно ми опинилися за спинами конкістадорів, я схопив її за лікоть. — Ірмо… — у голові вертілося тільки одне запитання.
 
І відповідь мені не була потрібна, бо я й так знав. — Це через пилок? — Що ти мелеш! — вона витріщилася на мене здивовано чи й навіть обурено. — А що тоді?! Позавчора він блював так, ніби вугілля нажерся. А сьогодні з’їхав із глузду! — Досить нести маячню!
 
Краще допоможи мені: у капрала в кімнаті повно порошку, і якщо його знайдуть… — Та байдуже, Ірмо! Плював я на твій пилок і на Нобелівську премію теж! Скількох людей ви встигли підсадити на це? — Що?! — Скільки людей у таборі скуштували пилок?
 
Давно ти продаєш цю гидоту? — Яка різниця! Я кажу тобі про інше! — А я — про це! Минулої ночі моя Віра дивно поводилася.
 
І якщо я дізнаюся, що вона теж…

🇬🇧 English

Vira and Elza were already gone. At first I wanted to call Vira, but changed my mind. She won't confess anyway. And I ran to the bathroom — for some reason I thought I'd find the pollen exactly there. Even seemed I'd seen a packet on the shelf among Vira's creams. But in the bathroom there was nothing like that... The robe! Of course... It hung in our bedroom. I ran there and thoroughly searched the pockets. Empty.

The robe smelled of Vira... Such a dear Vira, incredibly precious and close to me, despite everything...

Okay, and if it's not pollen but something else. For example, coke — even ordinary Earth coke — where could it be? She didn't go to courses with a packet of drugs in her pocket! Need to search at home. Vanity, her jacket, jeans in the closet, purse... I even climbed under the mattress — nothing. Maybe I really imagined it. She was simply in the bathroom. Wanted to sleep, light hit her eyes... But her pupils — they were abnormally dilated. Weren't they? And the force with which she pushed me! Though maybe I just stumbled... Returned to the bathroom again, replaying many times what happened at night. Blood... Blood was flowing from her nose... Opening the cabinet doors again, I thoughtfully examined Vira's shelf. Nothing! Nothing like what you could keep powder in, not to mention packets of pollen... Perfumes, hand cream, dental floss, nasal spray... By the way, blood could have been flowing precisely because of the spray — it quite strongly dries the mucous membrane. This thought again made me doubt my suspicions. What do I know about pollen? Why did I decide Vira is on it? Probably should have looked at Irma's research to at least understand something. After all, I don't even imagine what mechanism of its effect is. And honestly, whether there's a narcotic effect at all and what it is — I don't know either. Obviously there's a doping effect — that's true. And also pollen seems to enhance regeneration... That's if Irma isn't lying.

I suddenly realized I must check this — whether Irma is lying. Or maybe not lying, but simply exaggerating the healing properties. I immediately mechanically rubbed my numb hand. No, that's not the question yet. I simply need to understand what we're dealing with. If a guy who's on pollen shot a bunch of people, and I also suspect my own wife of using it, I absolutely must learn everything possible about this filth!

Page 123

🇺🇦 Ukrainian

1946 chars • 332 words
— То що? — Ірма виклично і з холодним презирством подивилася на мене. — Я думала, ти вчений! А ти не здатен просто подумати логічно! Якби від пилку люди стріляли одне в одного, то одна половина табору вже застрелила б другу, бо я, лейтенанте, продаю пів кіло на тиждень! — Пів кіло на тиждень?
 
Пів кіло на тиждень невідомої речовини біологічного походження на чужій планеті? Знаєш, хто ти?! Ти — божевільна! — Послухай мене… — Ірма наблизилася, але я відсахнувся, як від заразної. — Ви чокнуті!
 
Ти, цей прибацаний Окамура й той товстун Алекс, який калічив людину, щоб більше на ній заробляти! Ви — ідіоти, що не розуміють, куди потрапили! Вона спалахнула на цих словах і стиснула губи.
 
А я просто повернувся й побіг додому. Віри й Ельзи вже не було. Спочатку я хотів подзвонити Вірі, але передумав.
 
Однаково не зізнається. І побіг у ванну — чомусь подумав, що знайду пилок саме там. Навіть здалося, що бачив пакетик на полиці поміж Віриних кремів.
 
Але у ванній нічого такого не виявилося… Халат! Звісно ж…
 
Він висів у нашій спальні. Я побіг туди й ретельно обшукав кишені. Порожньо.
 
Халат пахнув Вірою… Такою рідною Вірою, неймовірно дорогою мені й близькою, попри все… Добре, а якщо це не пилок, а щось інше.
 
Наприклад, кокс — хай навіть звичайний земний кокс — де він може бути? Не пішла ж вона на курси з пакетиком наркоти в кишені! Потрібно шукати вдома.
 
Трюмо, її куртка, джинси в шафі, сумочка… Я навіть заліз під матрац — нічого. Може, мені й справді здалася.
 
Вона просто була у ванній. Хотіла спати, світло било в очі… Але її зіниці — вони були ненормально розширені.
 
Хіба ні? А сила, з якою вона мене штовхнула! Хоч, може, я просто оступився…
 
Знову повернувся у ванну, прокручуючи багато разів те, що сталося вночі. Кров… У неї з носа текла кров…
 
Знову відчинивши дверцята шафки, я задумливо оглядав Вірину полицю. Ніхріна! Нічого такого, у чому можна тримати порошок, не кажучи вже про пакетики з пилком…
 
Парфуми, крем для

🇬🇧 English

Alex was leading me down an unfamiliar corridor. Ahead sounded uniform loud blows, but I couldn't understand what kind of sound it was.

"They say Okamura was taken down by his own roommate," Alex said. "Joyce or whatever his name is. Imagine? To take down a dude you shared a room with, at the moment when he's shooting your platoon... Damn, what trash!"

The sound of blows was now much closer. Alex paid no attention to it.

"And Capybara — is he getting up already?" I asked.

"Getting up?! You'll freak out when you see!"

"So Irma wasn't wrong in her predictions?"

"When was she ever wrong! By the way, where is she?"

"Okamura's room is full of pollen — Irma wants to get it before security guys show up there."

"Got it. Capybar-r-ra!"

The blows stopped. The gladiator peered into the corridor. His tank top was wet with sweat, and he stood on his legs as if the day before yesterday there had been no execution.

"Training on the fifth day," Alex rumbled in a bass. "Forgot?"

"I'm just warming up," he muttered.

We entered an empty room in the middle of which hung on chains a huge punching bag. Capybara began methodically working it with his fists, producing that same loud sound. The blows were such that the chains whined piteously, and I really feared they might not hold.

"Came to ask how you're feeling," I said.

He pretended not to hear and furiously pounded the bag further.

"Irma sent him," Alex explained.

"Worried? But when she was breaking my legs, she wasn't worried. Crazy bitch," Capybara stopped boxing and spat on the floor. "But she knows her business, no question. I've never been in such shape!"

And he slammed the bag so that sand poured from the ceiling mounts.

"Easy," Alex barked.

"And the pain?" I asked. "Did it pass?"

"What 'pass'! Like a train ran me over. It just became different."

"Different?"

"Well... I kind of feel it... But it doesn't hurt. That is, it hurts, but it's easy to endure. Don't know how to explain. I feel everything hurts terribly, but it doesn't stress me."

Capybara took in the corner a so-called "suitcase" — a leather pad for practicing kicks.

"Will you hold it?"

Taking the handles, I pressed it to my thigh and spread my legs wide.

"Go ahead."

"Bad idea," Alex managed to say, but Capybara, exhaling shortly, had already delivered a fast instantaneous blow.

I flew to the wall like a bowling pin. And no matter how I tried to stay on my feet, I crashed to the floor. As if the ground was knocked out from under me. Capybara laughed. Alex rushed to lift me.

"You lost your roof?!" he barked at the gladiator. "He's not on pollen!"

"For real?" Capybara immediately stopped laughing. "Sorry, brother. I thought since you're with Irma..."

"Everything's fine..."

I got up. My leg went numb, and I also hit my shoulder well when falling.

"Are you ideological, like Alex?" Capybara asked. "Or is twenty too much for a dose?"

"And Alex is ideological?"

"He promised his granny," the gladiator grinned.

"Mother," Alex corrected gloomily.

"Mommy won't see, Oven, you're in another galaxy!"

"I promised this at her grave," he said seriously.

"Sorry," Capybara frowned. "Did someone die from drugs on you?"

"No," Alex smiled gloomily. "High as fuck, I decided to land a galactic battleship on an Earth-type planet."

"Holy shit, no!" Capybara smiled with a mixture of admiration and disbelief in his eyes.

"I'm a damn good pilot, brother."

"The battleship would have fucking fallen apart!"

"Most offensive thing is it didn't fall apart. In another situation, maybe they'd even give me a medal for that..."

"I suspect that in reality — they didn't..." escaped from me.

"I was landing it, brother, 'on a dare.' Specifically high on chemistry. With three hundred people on board."

Capybara whistled. I involuntarily snorted.

"The trial lasted two years. Could have been jailed. Mom had a heart attack. In the end, pilot first class, Captain Alex Pai, became a supply service sergeant. And no more drugs. Never."

We both were silent, not knowing what to say. Finally Capybara muttered confusedly something like "Actually, pollen isn't quite drugs."

"Well, of course!" Alex exclaimed with false fervor. "Homeopathy, fuck it! Vitamins that make Frankensteins out of people! You, by the way, need to take it."

Capybara looked at his watch. Nodding, he pulled from his pocket a nasal spray, shook it, stuck the tip in his nostril and squeezed the plastic walls of the bottle — "swish — sh-sh-sh". Sniffling, the gladiator held out the spray to me:

At first I didn't even understand.

"Nose spray?"

"Kidding, it's not spray. One press — one dose. Very convenient. Or did you also promise your mother?"

For some time I silently looked at the extended bottle while some thought slowly floated to the surface from the depths of my subconscious...

Very convenient: one press — one dose...

Nasal spray dries the mucous membrane... So blood could have been flowing because of spray?

Kidding, it's not spray...

I looked at Capybara, in his eyes still glowed a mocking question: "Or did you also promise your mother?".

"Virunchik..." I said to him.

"What?"

But I had already jumped up and rushed to the exit.

...In the bathroom, opening the cabinet, for some time I just looked. The nasal spray stood in the most visible place — at the edge, like something frequently used... Slowly, as if it was a bomb, I took the bottle and unscrewed the cap. While running here, I almost managed to convince myself it was just spray. I remember, Vira's been sniffling lately. And she doesn't look like any Frankenstein! And yet I delayed this moment. And then sharply squeezed the plastic walls.

"Swish — sh-sh-sh" — instead of aerosol, a thick cloud of black pollen rose into the air.

"Damn filth!"

I immediately grabbed the phone to call Virka. Then changed my mind — what will I say? Yell? Ask why she's doing this? Where does she get it? No, with Vira we'll talk later. Now I won't call her.

After several long beeps Irma picked up.

"Hello!"

"Irma, the jokes are over! I found pollen at Vira's! Understand or not?! I don't care what you think about this! But I want to know everything about this filth! What is it, what effects can there be, who specifically uses it, how long — everything!"

"Pollen has nothing to do with it," Irma interrupted. "I found the reason why he did it."

"What?" I didn't understand. "What and who did?"

"The corporal. I found the reason why he did it."

I was silent, digesting.

"And what's the reason?"

"Definitely not pollen. You must see for yourself. In his room. Hurry!" and before disconnecting, added: "Because everything's much worse."

9

Luckily for me, there was no one in the corridor. I quietly knocked on Okamura's door. Silence. Wanted to knock again, but thought to take out my phone and dial Irma's number.

"Is that you there?" she asked tersely.

"Yes, at the door."

"Is anyone in the corridor?"

"No one."

The door immediately opened, and Irma dragged me inside. A strong stale stench hit me in the face. So strong I had to suppress a gag reflex. It smelled like shit. The room — small, rectangular, with two beds — was literally littered with some packets, banana peels, wrappers and various junk. In the corner, by the bed, lay a pile of clothes, and I suspected it was exactly what stank. But I wasn't planning to check. I stood with my mouth open, looking at a huge dark object on the wall. Its form and wall structure left not the slightest doubt. And though I saw what I saw, I still couldn't help but ask:

"Irma... What is this thing?"

On the wall, from ceiling all the way to floor, hung a huge cocoon. It was torn, as if a giant silkworm had just crawled out of it, and uneven edges gloomily hung in shreds of webbing.

"I think he hatched from here this morning," Irma said. "Or at night."

"Who 'he'?!" I asked in shock.

"The corporal, who else. If it was someone else, Okamura hardly would have calmly gone to formation, right?"

"Wait... What did you just say? That the corporal hatched from a cocoon?"

You've probably also noticed that the most distrust and even indignation can be caused precisely by those assumptions you already know are true.

"Look here," Irma opened the refrigerator. "Seems he had a serious munchies..."

"Serious what?"

"Serious 'what' — munchies. Hunger."

The refrigerator was stuffed with empty canned food cans, juice and milk packages, crumpled disposable dishes, half-eaten apples and so on.

The mess in the room was obviously a continuation of the same feast.

"So if it was an animal," Irma continued, "it hardly would have managed to correctly unpack dry rations and close the refrigerator after itself."

"What happened here?" I squeezed out, involuntarily glancing at the pile of clothes that stank of shit.

"I'd say he ate everything he could find."

"And then wrapped himself in a cocoon or what?!"

"Or vice versa: crawled out of the cocoon and attacked the food. But this definitely can't be called 'high on drugs' and 'sniffed filth.'"

"And what will we do?"

"Get the hell out of here," she said confidently and immediately shoved me a pile of packets with black pollen. "Distribute in your pockets. I'll cut down the cocoon."

"Irma, stop! The question is whether to sound the alarm right now on the general channel or first go to the commander."

"You really don't get it? They'll find this," she nodded at the cocoon, "and start figuring out where the corporal could have caught something. First thing they'll do tracking of the last raid. They'll see the destination. Find the flower. The flower I've been going to once a week and didn't enter in any register. Get it or not?"

"I understand, yeah! The secret of your fucking powder will be revealed, and your dreams of a Nobel Prize..."

"You don't fucking get it!" for the first time in her life Irma was yelling at me. "I'll be sent to a tribunal — that's what will happen! Or do you think anyone will pity a deserter?!"

And she shoved in my face her wrist with the non-removable bracelet. Irma's lips were pressed into a thin white line, and eyes wet with tears shot furious lightning. Yes, here she's right. Tracking yesterday's route will lead them to both the flower and the warehouse. The powder story will surface immediately...

"And what do you propose?"

"I said. Cut down the cocoon — and we were never here."

"Irma, we're in another galaxy. And something bad is happening here. And I have a daughter, and her safety..."

"And who, you think, will safety depend on when you inform the commander? On biocontrol, of course! But I'll already be arrested. And it turns out, you'll deal with this alone! That's your safety! Or — we can do everything together without any official orders. And we'll inform when we figure everything out. What will change, except that I won't be imprisoned?"

We were silent, probably half a minute. I looked into her large eyes filled with some wild, almost animal despair. And then I approached the cocoon, taking out a knife.

"Better hurry before his roommate comes," I said, separating the cocoon edges from the wall. "How did you manage to unlock the door, by the way?"

"I had a turbulent youth," Irma waved it off and rushed to help.

In ten minutes the cocoon was cut into pieces and folded on the floor. Irma took a half-empty trash bin, stuffed pieces of the gray covering woven from webbing in there, then tied the garbage bag and shoved it inside her jacket.

"Let's go!" she said quietly and, peeking into the corridor, went out first.

Already downstairs, at the barracks exit, we ran into Vandlik. The woman-colonel with faded eyes. I noticed her only when she called me.

"Lieutenant, what are you doing here?"

It seemed to me the colonel put as much suspicion into her tone as she could. "A paranoid working in her specialty" — that's what they said about her behind her back.

"We stopped by the neighbor of the guy who caused the carnage today," I feverishly recalled Alex's words, hoping I remembered the surname correctly. "Joyce. He's from the bio-company, we often talked. This morning, as you know, he had to shoot his roommate... We wanted to somehow support the guy. But he's not home."

"The room is locked?" Vandlik pierced me with her pupils the color of faded jeans, and from this gaze I wanted to confess everything.

"Yes, colonel. We knocked, but no one opened."

I really wanted Irma to also join the conversation, but she was silent.

"Obviously," Vandlik nodded. "He's testifying right now. And do you know every private in the bio-company so well?"

Irma finally spoke, and her voice, unlike mine, sounded calm and confident:

"He was often on raids I led. A collected fighter with a sharp mind..."

"It seems to me, captain, I wasn't addressing you," Vandlik unexpectedly coldly cut her off. "But thanks for the information. Both dismissed!"

Irma withstood her icy gaze if not with defiance, then calmly, not looking away, demonstratively saluted, and we hurried down the stairs. And I still didn't believe we'd be let go like that, and waited for the control officer to call us back... After a few steps I couldn't stand it and looked back myself.

Vandlik was looking directly at me. As if waiting for me to turn, not Irma. Catching my gaze, she raised her hand like a person who remembered something important.

"Lieutenant... Stop by in an hour. There's a conversation."

10

That day I went "to the conversation" with Vandlik with lead-filled legs and brimming with dire premonitions. The path to the entrance of the internal security company building seemed specially laid past kennels with dogs. Seeing me, they began to howl, wheeze and throw themselves at the metal fence as if they were usually fed people. What's more — biologists. All this didn't add to my cheerfulness.

The "black sleeves" loitering by the entrance parted, letting me inside. Few entered them of their own free will. I crossed the threshold. Ordinary doors right opposite the entrance, made of translucent plastic, were adorned with a laconic inscription "VANDLIK".

I knocked.

"Yes!"

Her already small figure seemed completely childlike in the huge chair and was almost invisible in the fog of acrid cigarette smoke. I involuntarily wrinkled my nose, seeing the bluish veil that swirled in the air like a large clumsy cloud.

"Sit," she said shortly.

I sat. The smoke stung my eyes a bit. For some time I studied the toes of my own boots, because Vandlik was silent. Then finally began:

"This is an unofficial conversation, Gil. I simply trust you. And you can help me."

"Of course, colonel, ma'am," I said emphatically officially. "What do you need?"

"About this guy..." Vandlik looked at her tablet screen. "Corporal Okamura... What the hell did you need in his room?"

She asked this simply and directly. As if an hour ago she hadn't asked the same question on the barracks stairs.

"I already told you — we stopped by his neighbor Joyce..."

"Yes-yes... To the reliable guy who often went on raids with you..." she again stuck her nose in the tablet. "To be precise, the 'reliable guy' went on a biocontrol raid once. Two months ago."

And she looked at me with a nasty smile.

"I don't know what data you have, colonel..."

"Data on exits beyond the camp. My guys from internal security keep them," she said this sharply, and because of the cigarette it came out through her teeth too. "And by the way, Captain Irma Salvatierro, who so values sharp-minded..."

Page 124

🇺🇦 Ukrainian

1874 chars • 325 words
рук, зубна нитка, назальний спрей… До речі, кров могла текти саме через спрей — він досить сильно сушить слизову оболонку. Ця думка знову змусила засумніватися у моїх підозрах.
 
Що я знаю про пилок? Чому вирішив, що Віра сидить на ньому? Мабуть, треба було подивитися Ірмині дослідження, щоб хоч щось розуміти.
 
Адже я навіть не уявляю, який механізм його впливу. І, чесно кажучи, чи є взагалі наркотичний ефект і який він — я теж не знаю. Вочевидь, є ефект допінгу — це так.
 
І ще пилок ніби підсилює регенерацію… Це якщо Ірма не бреше. Я раптом зрозумів, що повинен перевірити це — чи бреше Ірма.
 
Або, може, не бреше, а просто перебільшує цілющі властивості. Я відразу машинально потер занімілу кисть. Ні, про це поки що не йдеться.
 
Мені просто потрібно зрозуміти, з чим ми маємо справу. Якщо вже хлопець, який сидить на пилку, перестріляв купу народу, а ще я підозрюю в його вживанні власну дружину, мені просто необхідно дізнатися про цю гидоту все, що можна! Алекс вів мене по незнайомому коридору.
 
Попереду лунали рівномірні гучні удари, але я не міг зрозуміти, що це за звук. — Кажуть, Окамуру завалив його ж сусід по кімнаті, — сказав Алекс. — Джойс чи як там його. Прикинь? Завалити чувака, з яким ви ділили кімнату, у той момент, коли він розстрілює твій взвод…
 
Капець, який трешак! Звук ударів тепер був набагато ближчий. Алекс не звертав на нього уваги. — А що Капібара — уже встає? — запитав я. — Встає?!
 
Та ти охрінієш, коли побачиш! — То Ірма не помилилася у своїх прогнозах? — А коли вона помилялася! До речі, де вона? — В Окамури в кімнаті повно пилку — Ірма хоче забрати його, поки там не з’явилися хлопці з безпеки. — Ясно. Капібар-р-ра!
 
Удари припинилися. У коридор визирнув гладіатор. Його майка була мокра від поту, і він стояв на своїх ногах, ніби позавчора й не було ніякої екзекуції. — Тренування на п’ятий день, — басом прогув Алекс. — Забув?

🇬🇧 English

End of Chunk 11 (Pages 121-132)

Page 125

🇺🇦 Ukrainian

1647 chars • 283 words
— Так я просто розминаюся, — буркнув той. Ми ввійшли в порожню кімнату, посеред якої висіла на ланцюгах величезна боксерська груша. Капібара став методично обробляти її кулаками, вибиваючи той самий гучний звук.
 
Удари були такі, що ланцюги жалібно дзенькали, і я справді злякався, що вони можуть не витримати. — Прийшов спитати, як ти почуваєшся, — сказав я. Він вдав, що не чує, і люто колошматив мішок далі. — Його Ірма послала, — пояснив Алекс. — Турбується? А коли ноги мені ламала, не турбувалася.
 
Скажена сучка, — Капібара перестав боксувати й сплюнув на підлогу. — Але справу свою знає, питань нема. Я в такій формі ніколи не був! І він шваркнув мішок так, що із кріплень на стелі посипався пісок. — Легше, — гаркнув Алекс. — А біль? — запитав я. — Минув? — Яке там «минув»!
 
Наче поїзд переїхав. Просто він став інший. — Інший? — Ну… Я його ніби й відчуваю…
 
Але мені не боляче. Тобто боляче, але терпіти легко. Не знаю, як пояснити.
 
Я відчуваю, що все страшенно болить, але це не напружує. Капібара взяв у кутку так звану «валізу» — шкіряну подушку для відпрацьовування ударів ногами. — Потримаєш? Узявшись за ручки, я приклав її до стегна і широко розставив ноги. — Валяй. — Стрьомна ідея, — встиг сказати Алекс, але Капібара, коротко видихнувши, уже завдав швидкого миттєвого удару.
 
Я відлетів до стіни, як кегля. І, хоч як намагався утриматися, гепнувся на підлогу. Немов із-під мене вибили ґрунт.
 
Капібара засміявся. Алекс кинувся мене піднімати. — У тебе дах потік?! — гаркнув він на гладіатора. — Він же не на пилку! — В натурі? — Капібара відразу перестав сміятися. — Вибач, брате. Я думав, раз ти з Ірмою… — Та все нормально…

🇬🇧 English

Page 126

4

🇺🇦 Ukrainian

1697 chars • 282 words
Я підвівся. Нога заніміла, а ще я добряче приклався плечем, коли падав. — Ти ідейний, як Алекс? — спитав Капібара. — Чи шкода двадцятки на дозу? — А Алекс — ідейний? — Він бабусі пообіцяв, — вищирився гладіатор. — Матері, — понуро поправив його Алекс. — Матуся не побачить, Духовко, ти ж в іншій галактиці! — Я пообіцяв це на її могилі, — серйозно сказав він. — Вибач, — Капібара насупився. — У тебе хтось помер від наркоти? — Ні, — Алекс понуро всміхнувся. — Обдовбаний, я вирішив посадити галактичний лінкор на планету земного типу. — Туди ж твою, ні! — Капібара посміхався з сумішшю захвату й недовіри в очах. — Я дуже нефіговий пілот, брате. — Лінкор би нахрін розвалився! — Найобразливіше, що не розвалився. За іншої ситуації мені, може, й орден за таке б дали… — Підозрюю, що в реальності — не дали… — вирвалося в мене. — Я саджав його, брате, «на слабо».
 
Конкретно під хімією. Із трьома сотнями людей на борту. Капібара присвиснув.
 
Я мимоволі гмикнув. — Суд тривав два роки. Могли посадити. Мама дістала інфаркт.
 
Зрештою пілот першого класу, капітан Алекс Пай, став сержантом служби забезпечення. І більше ніякої наркоти. Ніколи.
 
Ми обидва мовчали, не знаючи, що сказати. Нарешті Капібара розгублено буркнув щось типу «Взагалі, пилок не зовсім наркота». — Ну, звісно ж! — з фальшивим запалом вигукнув Алекс. — Гомеопатія, матері її в порібрину! Вітамінки, що роблять з людей франкенштейнів!
 
Тобі, до речі, пора вжити. Капібара подивився на годинник. Кивнувши, він витяг з кишені назальний спрей, струснув, устромив кінчик собі в ніздрю й стиснув пластикові стінки флакона — «свитсь — ш-ш-ш».
 
Шморгнувши носом, гладіатор простягнув спрей мені: Я спершу і не зрозумів. — Спрей для носа?

🇬🇧 English

Translation Notes (Page 126)

Original: "на слабо"
Question: Slang expression = "on a dare" / "to prove something" / "because someone challenged you." Alex landed a battleship on a dare while high.
Translation: "on a dare"
Original: "матері її в порібрину"
Question: Vulgar expression, literally "to its mother in the ribs" = emphatic "damn it" / expressing frustration.
Translation: "fuck it"
Original: "франкенштейн"
Question: "Frankenstein" - used as slang for the enhanced fighters (monsters created by science).
Translation: "Frankenstein"
Original: "свин"
Question: Slang = "munchies" / intense hunger. Okamura had "serious munchies" after metamorphosis.
Translation: "munchies"

Page 127

🇺🇦 Ukrainian

1745 chars • 302 words
— Жартуєш, це не спрей. Одне натискання — одна доза. Дуже зручно.
 
Чи ти теж матері обіцяв? Деякий час я мовчки дивився на простягнений флакон, поки якась думка мляво пливла до поверхні з глибин моєї підсвідомості… Дуже зручно: одне натискання — одна доза…
 
Назальний спрей сушить слизову оболонку… Отже, кров могла текти через спрей? Жартуєш, це не спрей…
 
Я глянув на Капібару, в його очах досі світилося глузливе запитання: «Чи ти теж матері обіцяв?». — Вірунчик… — сказав я йому. — Що? Але я вже підхопився й кинувся до виходу. …У ванній, відчинивши шафку, якийсь час я просто дивився. Назальний спрей стояв на найвиднішому місці — скраю, як щось, чим часто користуються…
 
Повільно, неначе це була бомба, я взяв флакон і відкрутив кришку. Поки біг сюди, мені майже вдалося переконати себе, що це просто спрей. Пригадується, останнім часом Віра шморгала носом.
 
Та й не схожа вона ні на яких франкенштейнів! І все ж я відтягував цей момент. А потім різко стиснув пластикові стінки. «Свитсь — ш-ш-ш» — замість аерозолю, в повітря піднялася густа хмара чорного пилку. — От гидота!
 
Я відразу схопив телефон, щоб набрати Вірку. Потім передумав — що я скажу? Накричу?
 
Спитаю, навіщо вона це робить? Де бере? Ні, з Вірою ми поговоримо пізніше.
 
Зараз я подзвоню не їй. Через кілька довгих гудків Ірма взяла слухавку. — Алло! — Ірмо, жарти скінчилися! Я знайшов у Віри пилок!
 
Розумієш чи ні?! Мені байдуже, що ти думаєш з цього приводу! Але я хочу знати про цю гидоту все!
 
Що це, які ефекти можуть бути, хто конкретно вживає, як довго — усе! — Пилок ні до чого, — перебила Ірма. — Я знайшла причину, через яку він це зробив. — Що? — не зрозумів я. — Що й хто зробив? — Капрал. Я знайшла причину, через яку він це зробив. Я помовчав, переварюючи.

🇬🇧 English

Page 128

1

🇺🇦 Ukrainian

1510 chars • 254 words
— І що ж за причина? — Точно не пилок. Ти повинен сам побачити. У його кімнаті.
 
Швидше! — і, перш ніж від’єднатися, додала: — Бо все набагато гірше. 9 На моє щастя, у коридорі нікого не було. Я тихо постукав у двері Окамури. Тиша.
 
Хотів постукати ще раз, але додумався дістати телефон і набрати Ірмин номер. — Це ти там? — уривчасто спитала вона. — Так, за дверима. — А хтось є в коридорі? — Нікого. Двері відразу відчинилися, й Ірма затягла мене всередину. В обличчя ударив сильний застояний сморід.
 
Такий сильний, що довелося стримувати блювотний позив. Смерділо лайном. Кімната — невелика, прямокутна, із двома ліжками — була буквально завалена якимись пакетами, банановими шкірками, обгортками і різним мотлохом.
 
У кутку, біля ліжка, валялася купа одягу, і я підозрював, що смердить саме вона. Але перевіряти не збирався. Стояв і, відкривши рота, дивився на величезний темний предмет на стіні.
 
Його форма і структура стінок не залишали ані найменшого сумніву. І хоча я бачив те, що бачив, однак не зміг не поцікавитися: — Ірмо… Що це за штука?
 
На стіні, від стелі й аж до підлоги, висів величезний кокон. Він був розірваний, ніби з нього щойно виліз гігантський шовкопряд, і нерівні краї понуро звисали шматтям павутини. — Думаю, він вилупився звідси сьогодні вранці, — сказала Ірма. — Або вночі. — Хто «він»?! — очманіло запитав я. — Капрал, більше нікому. Якби це був хтось іще, то навряд чи Окамура спокійно пішов би на шикування, нє? — Стривай…
 
Що ти зараз сказала? Що капрал вилупився з кокона?

🇬🇧 English

Translation Notes (Page 128)

Original: "кокон"
Question: "Cocoon" - THE major sci-fi horror element. Okamura metamorphosed inside a giant cocoon on the wall.
Translation: "cocoon"

Page 129

2

🇺🇦 Ukrainian

1779 chars • 294 words
Ви, мабуть, теж помічали, що найбільше недовіри й навіть обурення можуть викликати саме ті припущення, про які ви й так знаєте, що це правда. — Глянь сюди, — Ірма відкрила холодильник. — По ходу, у нього був неслабенький свин… — Неслабенький хто? — Неслабенький «що» — свин. Голод. Холодильник був забитий порожніми консервними банками, упаковками від соків і молока, зім’ятим одноразовим посудом, недогризками яблук тощо.
 
Розгардіяш у кімнаті, очевидно, був продовженням цього ж таки бенкету. — Отже, якби це була тварина, — продовжувала Ірма, — вона б навряд чи зуміла правильно розпакувати сухпайки й зачинити за собою холодильник. — Що тут відбувалося? — вичавив я із себе, мимоволі глянувши на купу одягу, що смерділа лайном. — Я б сказала, він з’їв усе, що зміг знайти. — А потім обгорнувся коконом чи як?! — Або навпаки: виліз із кокона й накинувся на їжу. Але це точно не можна називати словами «під кайфом» і «обнюхався гидотою». — І що будемо робити? — Линяти звідси, — упевнено сказала вона й відразу сунула мені купу пакетиків із чорним пилком. — Порозсовуй по кишенях. Я зріжу кокон. — Ірмо, перестань!
 
Ідеться про те, оголошувати тривогу просто зараз на загальному каналі чи спершу піти до коменданта. — Ти справді не доганяєш? Вони знайдуть це, — вона кивнула на кокон, — і стануть розбиратися, де капрал міг щось підчепити. Першим ділом зроблять трекінг останнього рейду.
 
Побачать пункт призначення. Знайдуть квітку. Квітку, до якої я їздила раз на тиждень і не внесла до жодного реєстру.
 
Шариш чи нє? — Розумію, аякже! Розкриється таємниця вашого довбаного порошку, і твої мрії про Нобелівську премію… — Ти ні фіга не в’їжджаєш! — уперше в житті Ірма кричала на мене. — Мене відправлять під трибунал — ось що буде! Чи ти думаєш, хтось буде жаліти дезертира?!

🇬🇧 English

Translation Notes (Page 129)

Original: "вилупився"
Question: "Hatched" - verb for emerging from an egg or cocoon. Okamura "hatched" from the cocoon.
Translation: "hatched"
Original: "шовкопряд"
Question: "Silkworm" - comparison to insect that makes silk cocoons. Giant silkworm metaphor.
Translation: "silkworm"

Page 130

🇺🇦 Ukrainian

1804 chars • 299 words
І вона тицьнула мені під ніс зап’ястя з незнімним браслетом. Ірмині губи були стиснуті в тонку білу смужку, а вологі від сліз очі метали люті блискавиці. Так, тут її правда.
 
Трекінг учорашнього маршруту виведе їх і на квітку, і на склад. Історія з порошком спливе моментально… — І що ти пропонуєш? — Я ж сказала. Зріжемо кокон — і нас тут ніколи не було. — Ірмо, ми в іншій галактиці.
 
І тут коїться щось погане. А в мене ж — донька, і її безпека… — А від кого, ти думаєш, буде залежати безпека, коли ти повідомиш коменданта? Від біоконтролю, звичайно!
 
Але мене вже заарештують. І, виходить, давати раду цьому ти будеш сам! Ось тобі й безпека!
 
Або — ми можемо робити все разом без усіляких офіційних наказів. А повідомимо, коли в усьому розберемося. Що зміниться, крім того, що мене не посадять?
 
Ми мовчали, напевно, з пів хвилини. Я дивився в її великі очі, сповнені якогось дикого, майже тваринного розпачу. А потім підійшов до кокона, виймаючи ніж. — Краще поквапитися, поки не прийшов його сусід, — сказав я, відокремлюючи краї кокона від стінки. — Як ти, до речі, примудрилася відімкнути двері? — У мене була бурхлива молодість, — відмахнулася Ірма й кинулася допомагати.
 
За десять хвилин кокон був розрізаний на частини й складений на підлозі. Ірма взяла напівпорожнє відро для сміття, утрамбувала туди шматки сплетеного з павутини сірого покривала, потім зав’язала сміттєвий пакет і сунула його за пазуху. — Ходімо! — сказала вона тихо і, визирнувши в коридор, вийшла перша. Уже внизу, на виході з казарми, ми зіштовхнулися з Вандлик.
 
Жінка-полковник із вицвілими очима. Я помітив її, тільки коли вона окликнула мене. — Лейтенанте, що ви тут робите? Мені здалося, полковник вклала у свій тон стільки підозрілості, скільки могла. «Параноїк, що працює за фахом» — так про неї говорили позаочі.

🇬🇧 English

Page 131

🇺🇦 Ukrainian

1689 chars • 270 words
— Ми заходили до сусіда того хлопця, який улаштував сьогодні бійню, — я гарячково згадував слова Алекса, сподіваючись, що правильно запам’ятав прізвище. — Джойс. Він із біороти, ми частенько спілкувалися. Уранці, як ви знаєте, йому довелося застрелити сусіда по кімнаті…
 
Нам хотілося якось підтримати хлопця. Але його немає вдома. — Кімната зачинена? — Вандлик пронизувала мене своїми зіницями кольору вигорілих джинсів, і від цього погляду хотілося зізнатися в усьому. — Так, полковнику. Ми стукали, але ніхто не відчинив.
 
Дуже хотілося, щоб Ірма теж підключилася до розмови, але вона мовчала. — Ясна річ, — кивнула Вандлик. — Він якраз зараз свідчить. А ви кожного рядового біороти так добре знаєте? Ірма нарешті заговорила, і її голос, на відміну від мого, звучав спокійно й упевнено: — Він часто бував у рейдах, якими я керувала.
 
Зібраний боєць із гострим розумом… — Мені здається, капітане, я до вас не зверталася, — несподівано холодно увірвала її Вандлик. — Але дякую за інформацію. Вільні обоє! Ірма витримала її крижаний погляд якщо не з викликом, то спокійно, не відводячи очей, демонстративно віддала честь, і ми поспішили вниз по сходах.
 
А я все ще не вірив, що нас отак відпустять, і чекав, що офіцер контролю нас окликне… Через кілька кроків не витримав і озирнувся сам. Вандлик дивилася просто на мене.
 
Немов чекала, що обернуся саме я, а не Ірма. Спіймавши мій погляд, вона підняла руку як людина, яка згадала щось важливе. — Лейтенанте… Зайдіть через годинку.
 
Є розмова. 10 Того дня я пішов «на розмову» до Вандлик з налитими свинцем ногами і по вінця сповнений лихих передчуттів. Доріжка до входу в будівлю роти внутрішньої безпеки неначе спеціально була прокладена

🇬🇧 English

Page 132

1

🇺🇦 Ukrainian

1790 chars • 297 words
повз вольєри з собаками. Побачивши мене, вони заходилися валувати, хрипіти й кидатися на металеву загорожу так, ніби їх зазвичай годували людьми. До того ж — біологами.
 
Усе це не додавало мені бадьорості. «Чорні рукави», які товклися біля входу, розступилися, пропускаючи мене всередину. Мало хто заходив до них за власною волею. Я переступив поріг.
 
Звичайні, саме напроти входу, двері з напівпрозорого пластику прикрашав лаконічний напис «ВАНДЛИК». Я постукав. — Так! Її й так невелика фігура здавалася зовсім дитячою у величезному кріслі і була майже невидима в тумані їдкого диму сигарет.
 
Я мимоволі зморщив носа, побачивши сизу пелену, що переливалася в повітрі, як велика неповоротка хмара. — Сідай, — коротко сказала вона. Я сів. Дим трохи щипав очі.
 
Якийсь час я вивчав носаки власних черевиків, тому що Вандлик мовчала. Потім нарешті почала: — Це неофіційна розмова, Гілелю. Просто я довіряю тобі.
 
А ти можеш мені допомогти. — Звісно, полковнику, мем, — сказав я наголошено офіційно. — Що потрібно? — Щодо цього хлопця… — Вандлик подивилася на екран свого планшета. — Капрала Окамури… Якого біса вам потрібно було в його кімнаті? Вона запитала це просто й у лоб.
 
Так ніби годину тому не ставила це ж запитання на сходах казарми. — Я вже казав вам — ми заходили до його сусіда Джойса… — Так-так… До надійного малого, який часто виїжджав з вами в рейди… — вона знову встромила носа в планшет. — Якщо бути точними, «надійний малий» їздив у рейд біоконтролю один раз. Два місяці тому.
 
І вона подивилася на мене з недоброю посмішкою. — Не знаю, що у вас за дані, полковнику… — Дані виїзду за межі табору. Їх ведуть мої хлопці з внутрішньої безпеки, — вона сказала це різко, а через сигарету вийшло ще й крізь зуби. — І, до речі, капітана Ірми Сальватьєрро, яка так цінує кмітливих

🇬🇧 English

Translation Notes (Page 132)

Original: "чорні рукави"
Question: "Black sleeves" - internal security unit (recurring term).
Translation: "black sleeves"